Або як поживають студенти-актори

Театральний Арт у Львові

Якби сенс театру був тільки у розважальному видовищі, то, можливо, і не вартувало б вкладати в нього стільки зусиль. Але театр - це мистецтво відзеркалювати життя.

К. Станіславський

Там, де показують дійство

Куточок Театру

Коли будні добивають своєю сірістю і рутиною, ми шукаємо натхнення у мистецтві. Не важливо велике місто чи мале, чи ти студент чи вже працівник, просто шукаємо втіху. Хтось заряджається музикою, хтось образотворчим мистецтвом, книгами, мандрівками, ящиком (який вірогідно мистецтва не включає)...
А ще рідше ми заходимо у вмістилище потужного енергетичного заряду і як мінімум місце,де можна провести час - в театр. Гротескні костюми, чудернацькі ролі, глум, сміх, кохання, яскраві декорації, гнучкі тіла, сенси і підсенси, тексти і контексти, поверхня і глибина...

Прогресивні театри для молоді

Цитата взята із порталу "Театраріум"
Театр Леся Курбаса – це зміст, смислове навантаження, що легко розбавляється театральним дійством: балаганом, в котрому постають візуальні, музичні і хореографічні пласти.
2
Після глибоко сну "Рікі-тікі-таві" театр Лесі потрохи реанімується. Хоч після скандалу із режисером Коломійцевим і звільнення всіх працівників, там зароджується рух, студенти там працюють і нові режисери ставлять цікаві постановки.

Терново-медовий шлях студента-актора

Як обійняв Львів студентів, які навчаються на акторській спеціальності.
Коли ми приходимо до театру і бачимо гру акторів, то рідко задумуємося, наскільки важко вони працюють. Студенти, які навчаються на акторському напрямку факультету культури і мистецтв, розповідають, що мали зовсім інше уявлення про професію актора. Проте за час навчання, вони виробили і дотримуються своїх правил, щоб тягнутися до вершини красивої акторської майстерності.

Насправді треба розуміти, що я просто фарба. Я можу бути таким, сяким. Я, як різнокольоровий набір фломастерів. Я можу малювати або дуже тонко, або дуже жирно, я можу малювати це дуже акуратно, або так "тялям-валям". Я – фарба, я маю намалювати картину, яку передав автор. А... і ще одне відкриття - це ЛЮБОВ. В театрі має бути любов. Без любові немає театру.

Дмитро Наумець
Студент 4-го курсу факультету культури та мистецтв
Днями студенти випробовували на відвертість глядачів виставою "Декамерон" за твором Джованні Бокаччо в театрі Лесі.
"Декамерон" мені зараз уже близький, дуже близький. І там от є роль, одна з перших, того сповідальника. Вона дуже для мене близька і розвиваюча. Тут є момент, коли є гра і абсурд, і скидання цієї гри, і спроба справжньої сповіді на сцені.

Дмитро розповідає, що зараз його курс починає адаптовувати вистави зі сцени на вул. Валова (там,де і є факультет культури і мистецтв) на велику сцену театру Лесі. А сам хлопець згадує свій перший курс, коли на запитання викладача : "Що таке театр?".
І ми всі такі: "ии..ии". Ми щось не могли відповісти. А він: "Театр – це те, що відбувається з людиною". І от саме ця вистава "Декамерон" мені підтверджує його слова "...з людиною". Цікаво досліджувати себе у виставі, і тому для тебе театр – це те, що відбувається зі мною.

Новоспечений актор розповідає, що немає нелюбих ролей. І він завжди "дає собі підсрачника" і страється зрозуміти і полюбити будь-яку роль, навіть якщо вона йому не подобається.
І ще зізнається, що у Львові таки замало платформ для реалізації, тобто місця, де можна було б представити свої досягнення і нові ініціативи. Хоча в майбутньому таким майданчиком мав би стати театр Лесі.
3

Актор-матадор-аматор

Щоб бути таким-сяким актором не обов'язково вступати на акторське мистецтво, гризти лікті і плакати на пробах, коли складаєш вступний. Ніде не написано, що актор повинен закінчувати театральне. Це банальні рамки суспільства, в тому числі й України. Європа, Америка, деякі країни Сходу давно вже вийшли з тих рамок, коли у виставі мають грати тільки професіонали.

Виникають нові театри, утворюються нові театральні тенденції і приходять новаторські режисери, які руйнують стереотипи про театр. Наприклад, в Росії є театр "Театр Наций", де немає постійної трупи, але туди завжди приїжджають різні режисери і ставлять цікаві постановки як з профі, так із аматорами.

Сьогодні театр - це не обов'язково велика сцена, хоч вона теж потрібна. Декому достатньо просто вийти на вулицю і виконати перформанс, їздити фестивалями з нелюдськими умовами, імпровізувати без сценарію.


Ми – театралізована частина суспільства, в котрому ви живете, вирізка з життя вулиці, перенесена на сцену.

Аматорський театр "З вулиці на сцену"

Театральне мистецьке об'єднання "З вулиці – на сцену" - це перш за все колектив людей, об'єднаних спільною ідеєю і ціллю. Ціль ця проста і складна водночас: втілювати на сцені вистави, від початку і до кінця – авторські. Креативна ідея, концепт, написання сценарію, постановка, режисура, втілення, технічна та організаційна підтримка, співпраця з адміністративними структурами – це лише кілька з усіх задач, котрі стоять за грою акторів у постановці.
Однією з відомих постановок театру "З вулиці на сцену" є вистава "Туфлі для вибивства" про мафіозі і ґанґста 30-х років минулого століття. Я, особисто, була втішена, коли дізналась, що тут грають купа класних молодих студентів.
Насправді я прийшла до театру "З вулиці на сцену" такою закомплексованою дівчиною, яка була скутою в своїх рухах, яка тихо розмовляла. Протягом чотирьох місяців, поки в нас йшли репетиції, режисер Ігор Онисько разом зі мною багато працював і просто надихав мене.
Я багато з чим боролася. Окрім репетицій, ми були в такому творчому пошуку: писали тексти до пісень, демки, шукали музику. Для мене найважливіше в роботі актора – виходити зі своєї щоденної зони комфорту. Це було одне з моїх визначних досягнень протягом навчання та гри з театром "З вулиці на сцену".
Також актор має вправлятися з текстом, працювати над мімікою, вчитися жестикулювати та органічно співіснувати зі своїм партнером. Насправді, щось одне важливе виділити не можливо. Це все така сукупність, яка творить магію. Мені здається, щоб бути на сцені професіоналом, просто потрібно багато і ще раз багато працювати.






Уляна Самолюк
Актриса-аматорка, студентка факультету соціології

не одним культфаком насущим

Де повчитися акторству?

Якщо раптом ти відкрив у собі потаємні таланти актора і відчуваєш, що готовий підкорювати світ і втерти носа навіть Джоні Деппу. Ну добре, тут я переборщила, йому ніхто не втре носа. Все ж якщо ти хочеш відкрити в собі нові грані, дізнатися щось невідоме про театр, то все одно для тебе відкриті двері театральних курсів.
Я обрала орієнтовні три курси, які є аматорськими і є найбільш виразними серед інших.
Звісно, в таких курсах є свої плюси і мінуси.
Перше, ти не зобов'язаний ходити на кожне заняття і можеш піти геть коли заманеться. Тут тобі ніхто нічого не скаже, але від того може розлетітись команда.
Друге, тут ти точно знайдеш однодумців і нові знайомства.
Третє, зрозумієш, як то "тєжко" живеться акторам і спробувати побути в їхній шкурі.

Вища школа драматичного мистецтва створена, щоб надихати та надавати усім бажаючим можливість на 4 місяці поринути в життя актора. Заради того, щоб кожен, хто прагне займатись театром, міг розпочати свій мистецький шлях і закохатись у цей чарівний світ.

Ольга Любарова
координаторка вищої школи драматичного мистецтва, студентка 4-го курсу театрознавства

Діана Горбань

фото: Оля Дмитрів, Рома Риф'як, сторінки театрів у соціальних мережах fb,vk
© 2014 All Rights Reserves
Facebook | land@scape.eu

Made on
Tilda