Львівбас
Один день з життя червоноградських шахтарів

У Червонограді — 60-тисячному районному центрі на Львівщині — сім шахт. Там і на допоміжних вугледобувних підприємствах працють майже всі місцеві. На другій "Червоноградській" — близько 1200 людей. Щодня на півкілометрову глибину спускаються 750 гірників.

Ранок шахтаря, який працює у першу зміну, починається о шостій. Безкоштовні комунальні автобуси збирають працівників по всьому місту. На лобовому склі стареньких ЛАЗів та Ікарусів - таблички із номерами шахт.
Перед початком роботи, кожен гірник бере у начальника дільниці так званий наряд - план роботи на зміну. Перебравшись у робочий одяг, шахтар отримує наголовну лампу та распіратор. Інтерферометр - прилад для вимірювання загазованості - отримують гірничі майстри. Ще одна обов'язкова деталь - саморятівник. Він гарантує кілька годин виживання у шахті в разі аварії.
У середньому за добу шахтарі другої "Червоноградської" піднімають із вибою 1200 тонн вугілля. Для Львівсько-Волинського басейну це багато. На волинських шахтах, наприклад, видобувають до 300 тонн вугілля на день, на Донбасі до початку війни бувало до 8 тисяч тонн. Щоб обігріти один житловий будинок, треба від 5 до 8 тонн.
До кінця 2014 року працівники шахти, які живуть у селах, отримували талони на вугілля. Містянам, які мають вдома газове опалення, частково компенсували оплату комунальних послуг. Тепер не видають і не компенсують.
Кожен шахтар має два жетони. Перший - для спуску в шахту - він здає перед початком зміни, другий - віддає під землею, перш ніж піднятися на поверхню. Ранкова зміна спускається у шахту о 7:20. Змін є чотири, по шість годин кожна.


Під землю гірники спускаються у спеціальному ліфті. У його кліті, за правилами, має бути 22 людини. Насправді ж, кліть - як казкова рукавичка - вміщає стільки гірників, скільки зайде.
Коли одна зміна підіймається, друга кліть слугує противагою. В ідеалі - вона пуста. Підйомна машина тягне кліті за допомогою тросів.


Річ у тім, що вугледобувна галузь в Україні збиткова й дотаційна. Кабінет Міністрів бачить вихід із цієї ситуації в роздержавленні. Поки шахтами Львівщини зацікавилась лише корпорація ДТЕК Ріната Ахметова. Та й вона готова купити лише дві найперспективніші – десяту «Степову» та шосту «Лісову», де вугілля має найнижчу зольність у всьому басейні. Це значить, що це вугілля потребує найменшої обробки перед використанням, тому воно найдорожче.
Однак гірники державного підприємства «Львіввугілля» вимагають комплексної приватизації – знають, що дотаційні підприємства не виживуть поодинці, а сотні працівників шахт із менш якісним вугіллям лишаться без роботи.
Переробкою вугілля у Червонограді займається Центральна збагачувальна фабрика, яка вже кілька років приватна. Шахтарі припускають, що її власник - чоловік Наталії Королевської - Юрій Солод - нардеп від Опозиційного блоку. Сам же він це заперечує.
Після зміни кожен має назвати черговій табельниці номер свого жетона. Потім гірники йдуть до лазні й одягають чисте вбрання. Робочий день завершений.

Зарплати на шахті – від трьох до восьми тисяч гривень. Найбільше платять комбайнерам: вони працюють на підземній машині, яка зрізає вугілля з пласту.
Шахтар має на рік дві відпустки по 28 днів. За шкідливі умови він може взяти ще 14 додаткових. Підземні гірники відпочивають по 33 дні двічі на рік.
Після двадцяти п'яти років підземних робіт гірник може йти на пенсію, а якщо йому виповнилось п'ятдесят, досить і десяти років стажу. Часто люди лишаються на шахті, доки не отримають групу інвалідності через силікоз чи радикуліт. Це п'ятдесят відсотків надбавки до пенсії.
Отримати групу із силікозу і вийти на пенсію шахтар може вже після 15 років підземного стажу. Незалежно від віку. Потім, щодвароки гірник має "підтвердити" свою хворобу. Інакше, групу можуть зняти.

По завершенні зміни той самий безкоштовний автобус підвозить шахтарів додому.
Завтра все повториться знову.

Патрікєєва Наталія, Смутко Аліна

Поділіться проектом з друзями
Made on
Tilda