Олександр Бубенчиков
Історія успіху світового чемпіона фрідайвінгу з України
Олександр Бубенчиков
Історія успіху світового чемпіона фрідайвінгу з України
Він знає як порозумітися зі стихією, пірнає на глибину майже у сотню метрів і може бути під водою без повітря цілих 543 секунди!

Після кількох національних і світових рекордів із фрідайвінгу здобуті вміння цей чоловік передає своїм студентам. І при цьому продовжує шукати на мапі світу чергові точки для пірнання.

У програмі «Теорія великого виклику» Олександр Бубенчиков розповів, як фізична освіта допомагає йому підкорювати глибини, чому не вважає фрідайвинг екстремальним видом спорту і де знаходяться найкрасивіші місця для пірнання.
ОБІЙМИ
Моя любов до води виникла ще в дитинстві. Скільки себе пам'ятаю, я завжди любив проводити час на річці, на морі і там вчився затримувати дихання, надуваючи щоки.

Пригадую, як першу затримку дихання я робив на уроках музики, десь у класі п'ятому – без повітря вдалось бути цілих дві хвилини. Але навіть тоді, коли я почав займатися фрідайвінгом, мої результати були посередніми – орієнтовно три хвилини. Я довго не міг просунутись далі цього показника. Проте одного дня, коли я відпочивав у Криму, пішов до моря сам: слухав хвилі, налаштувався на своє дихання і потрохи досягнув результату в 4 хвилини 25 секунд.

На заняття фрідайвінгом мене надихнуло відео з французьким пірнальником Гійомом Нері. На кадрах він занурюється в блакитну діру Діна на Багамських островах, але не повністю, а до певного рівня (максимальна її глибина – 202 метри). Спочатку подумалось, що це комп'ютерна графіка чи монтаж, але згодом виявилось: ніякої підстави на ролику немає.

Я зустрівся з ним у 2012 році під час командного чемпіонату світу у Ніцці (Франція). Я йому розповів, як мене надихнуло його відео. Ми досі товаришуємо. У мене досі є ціль побити рекорд Нері з пірнання вглибину [126 м без ласт]. Хоча мої результати в басейні вже кращі за його.
Моя любов до води виникла ще в дитинстві. Скільки себе пам'ятаю, я завжди любив проводити час на річці, на морі і там вчився затримувати дихання, надуваючи щоки.

Пригадую, як першу затримку дихання я робив на уроках музики, десь у класі п'ятому – без повітря вдалось бути цілих дві хвилини. Але навіть тоді, коли я почав займатися фрідайвінгом, мої результати були посередніми – орієнтовно три хвилини. Я довго не міг просунутись далі цього показника. Проте одного дня, коли я відпочивав у Криму, пішов до моря сам: слухав хвилі, налаштувався на своє дихання і потрохи досягнув результату в 4 хвилини 25 секунд.

На заняття фрідайвінгом мене надихнуло відео з французьким пірнальником Гійомом Нері. На кадрах він занурюється в блакитну діру Діна на Багамських островах, але не повністю, а до певного рівня (максимальна її глибина – 202 метри). Спочатку подумалось, що це комп'ютерна графіка чи монтаж, але згодом виявилось: ніякої підстави на ролику немає.

Я зустрівся з ним у 2012 році під час командного чемпіонату світу у Ніцці (Франція). Я йому розповів, як мене надихнуло його відео. Ми досі товаришуємо. У мене досі є ціль побити рекорд Нері з пірнання вглибину [126 м без ласт]. Хоча мої результати в басейні вже кращі за його.
Пірнання із затримкою дихання – це спорт навпаки, він не пов'язаний ні з адреналіном, ні з шаленим серцебиттям
Пірнання із затримкою дихання – це спорт навпаки, він не пов'язаний ні з адреналіном, ні з шаленим серцебиттям
З першого погляду фрідайвінг здається екстремальним видом спорту. Проте, якщо займатись ним правильно й ніколи не порушувати безпеку, то ризики зникають.

Ситуації, коли б людину не можна було врятувати, практично не виникають. Зрештою, про це свідчить статистика офіційних змагань, які влаштовують уже 25 років поспіль. За цей час загинула одна людина. Після цього випадку стандарти безпеки переглянули й покращили. Я б сказав, що пірнання із затримкою дихання – це спорт навпаки, він не пов'язаний ні з адреналіном, ні з шаленим серцебиттям. Натомість, щоб зробити хороше пірнання, треба розслабитись та заспокоїтись.

Щодо змагань, у яких беру участь, то підготовка до них починається за півроку-рік: я планую тренувальний процес та налаштовую ритми, а фінальна фаза триває за місяць до чемпіонату: в цей час відбуваються максимальні тренування, за два тижні вони спадають, а декілька днів до «гонки» я відпочиваю, даю своєму тілу відновитися. Загалом тренуюсь тричі на тиждень, що багато кого дивує. Насправді, так фокусуюсь на тому, що саме потрібно вдосконалити.
За освітою я фізик [закінчив фізичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка], це допомогло мені зрозуміти, як тіло реагує на глибину й тиск. До цього потрібно готувати свої легені, адже повітря в них під час пірнання меншає і меншає, та й легені за об'ємом дрібніші, ніж такі, як при повному видиху. Залишається одне: прийняти такий тиск.

Це можна порівняти з тим, як ти пірнаєш і океан бере тебе в обійми: його сила безмежна й ти не можеш їй протидіяти. Спочатку страшно та цікаво, а згодом – страшно цікаво.
Коли ти пірнаєш, то океан наче бере тебе в обійми. Спочатку це страшно і цікаво, а згодом – страшно цікаво
Коли ти пірнаєш, то океан наче бере тебе в обійми. Спочатку це страшно і цікаво, а згодом – страшно цікаво
Техніки, які фрідайвери використовують для успішного занурення, такі: релаксація, яка дозволяє розслабитись і ментально, і фізично; візуалізація, що базується на принципі уявлення пірнання й проживання цього процесу ще до того, як він відбудеться; деконцентрація уваги, тобто її рівномірний розподіл, а не фокусування на чомусь одному.

Два основні споживачі кисню в організмі – це м'язи та мозок. Чим активніше ти працюєш або одним, або іншим, тим більше кисню витрачаєш. Часом дуже складно знайти баланс. Але використовуючи техніки, які я вже називав вище, ти зможеш досягти стану, коли кожен м'яз абсолютно розслаблений, одразу відчуваєш, що твої фізичні напруження пов'язані з ментальними. А коли згадуєш щось, то якийсь м'яз у тілі вже напружується. Як тільки ти його розслабляєш, думка «тікає».
РИЗИКИ
Перед кожним зануренням треба прийняти ймовірність ризиків. У мене була небезпечна ситуація в Житомирському кар'єрі. Там я тренувався зі своїм напарником Віктором Решетняком і планував зануритись на 75 метрів. Прозорість води була не дуже хороша й глибше 5 метрів виникав сильний термоклін – стик шарів води з різною температурою. А на глибині було лише +4 градуси. До цього всього – повна темнота.

І коли я спускався, то відчув: щось пробігло по моїй спині. Я зрозумів, що тоді був дуже близько до дна і звідти, мабуть, стирчало якесь дерево чи ще щось. Одразу вирішив розвернутись і не йти до кінця. Але коли зробив це, то зрозумів: це щось тягне мене вниз і я не можу піднятись. Паніки не було, але спокійний стан кудись зник. Я почав напружуватись і, зрештою, вивільнився.
Головне правило фрідайвера – ніколи не пірнати одному
Головне правило фрідайвера – ніколи не пірнати одному
Вже дорогою вгору продумував, як буду розповідати своєму напарникові про те, що сталось. Коли я піднявся й почав дихати, то зрозумів: не можу ніяк віддихатись. Виявилось, що в мене травма легенів, яка сталась на глибині через стрес та холод. Я почав відкашлювати кров, був на грані непритомності.

Звідси випливає ще одне, я би сказав, найголовніше правило фрідайвера: ніколи не пірнати одному, а мати зі собою напарника – підготовлену людину, яка буде знати, що робити в екстреній ситуації.
Щодо рекордів: я вже пірнав на 95 метрів углиб в ластах (Греція) і на 65 метрів глибини без них. У басейні мій найвищий показник затримання дихання – це 9 хвилин і 3 секунди у статичному положенні, а ще 289 метрів у довжину в моноласті та 214 метрів без неї.

З останніми двома результатами я й посів першість на минулорічному чемпіонаті світу з фрідайвінгу (Белград, Сербія). Я думаю, що це результат моєї здатності заспокоюватись і зберігати такий стан навіть в екстремальних ситуаціях, контролювати себе та свої реакції.
ЗАНУРЕННЯ
Фрідайвінг не зобов'язує від чогось відмовлятись, він, навпаки, робить твоє життя різноманітнішим. Всі навички, набуті в процесі навчання цього виду спорту, ми можемо застосовувати у своїй основній роботі чи хобі. До мене на курси приходять абсолютно різні люди: лікарі, бізнесмени, художники, програмісти…

Тому вже протягом 9 років плавання з затримкою дихання я досі не можу зрозуміти, хто більше ним цікавиться. Мабуть, це ті, кого об'єднує бажання зрозуміти свої справжні відчуття.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Кажуть, що після 5 хвилин мозок починає відмирати, але треба враховувати, з якого саме моменту. Такий час засікають не з початку затримки дихання, а відтоді, коли зупиняється серце. В такому випадку справді можуть настати незворотні наслідки, наші нервові тканини найчутливіші до гіпоксії [кисневе голодування].

Загалом наш організм реагує на те, чи є у нього контакт із водою. Тоді перебувати без дихання значно легше, адже вмикається так званий пірнальний рефлекс. Вчені виявили, що коли морські ссавці занурюються, в них автоматично сповільнюється серцебиття, відтікає кров від кінцівок, відбувається фізична й ментальна релаксація.

А потім науковці дослідили: якщо пірнає людина, з нею стається те ж саме. Це для мене було доказом того, що занурюватись глибоко й довго перебувати без дихання є для нас природним.
Кажуть, що після 5 хвилин мозок починає відмирати, але треба враховувати, з якого саме моменту. Такий час засікають не з початку затримки дихання, а відтоді, коли зупиняється серце. В такому випадку справді можуть настати незворотні наслідки, наші нервові тканини найчутливіші до гіпоксії [кисневе голодування].

Загалом наш організм реагує на те, чи є у нього контакт із водою. Тоді перебувати без дихання значно легше, адже вмикається так званий пірнальний рефлекс. Вчені виявили, що коли морські ссавці занурюються, в них автоматично сповільнюється серцебиття, відтікає кров від кінцівок, відбувається фізична й ментальна релаксація.

А потім науковці дослідили: якщо пірнає людина, з нею стається те ж саме. Це для мене було доказом того, що занурюватись глибоко й довго перебувати без дихання є для нас природним.
ДОСВІД
Школа, в якій я навчаю фрідайвінгу, працює з 2012 року. Коли почав досягати в цьому спорті хороших результатів, знайшлися люди, які хотіли навчитись таким умінням. Тоді я поїхав до відомого італійського пірнальника Умберто Пеліццарі, який навчав мене в межах інструкторського курсу.

Після цього я ділюся своїм досвідом зі студентами. Мені приємно, що вони також показують хороші результати й беруть участь у міжнародних змаганнях. Я ж хочу поїхати на чемпіонат світу з глибинних дисциплін, який відбудеться у вересні 2019 року в Ніцці (Франція).

Там хочу побити рекорд України у глибині в ластах і без них, а також пірнути на понад 100 метрів. Тому цей сезон хочу присвятити саме тренуванням на глибині й відвідати Єгипет і Хорватію.
Я досі не можу зрозуміти, хто цікавиться фрідайвінгом. Мабуть, це ті, кого об'єднує бажання зрозуміти свої справжні відчуття.
Я досі не можу зрозуміти, хто цікавиться фрідайвінгом. Мабуть, це ті, кого об'єднує бажання зрозуміти свої справжні відчуття.
Одне з найкрасивіших місць для занурення і найближче до України, – Червоне море, там багата флора й фауна. Але таких класних куточків для пірнання є дуже багато. Це і Індонезія, і Філіппіни, і Гаваї. А моя блакитна мрія – Антарктида, хочу попірнати там з китами й морськими котиками.